Відмова від відповідальності: Цей переклад здійснено групою клініцистів-волонтерів, які є носіями російської та української мов.

Обговорюючи емоційні реакції, що відчувають люді, які пройшли через трагедії – стихійне лихо, акт насильства, збройний конфлікт чи іншу психїчна травма, – ми мало говоримо про почуття провини вцілілого. Такі потерпілі вважають себе винніми в тому, що вижили… Винними у тому, що не зберегли життя іншим… Провина гризе таку людину і вдень і вночі: «Чому так сталося?», «Чому я втік від смерті, а інші загинули?», «Чи моє це життя?», «Яке я маю право насолоджуватись життям, коли загиблим цього не дано?», «Що мусив би я зробити заради збереження життя ближнього?». Гризе провина без відповіді…?

Чому так відбувається? Тому що ті, хто вижили, в більшості дотримуються помилкових уявлень про свою особисту роль у трагедії. Зазвичай, вона перебільшена: наприклад, з’являться уява про свою здатність змінити результат на інший, не такий трагічний. Або, наприклад, народжується думка про свою особисту персональну провину. Деякі люди буквально присвоюють причину трагедії собі, хоча ця причина знаходиться поза їх контролем. У деяких зявляється потреба програвати жахливу сцену без кінця, згадувати про те, що сталося і що вони могли або повинні були б зробити.

Імовірність почуття провини вцілілого зростає, якщо у людини в анамнезі були дитячі травми, проблеми з психічним здоров’ям, або вона не має підтримки сім’ї та друзів. Люди з низькою самооцінкою як правило менше цінують досвід  власного благополуччя і частіше задаються питанням, чи заслуговують вони своє виживання? Можуть виникнути думки, накшталт таких: «Чому я не загинув?», «Чому мені поталанило?», «Я не вартий буття», «Якби я зробив щось по – іншому, цього б не трапилося» і «Я не зміг це зупинити, тому це моя провина». Згідно з Коліном Россом та Наомі Халперн у книзі «Модель травмoтерапії» (Trauma Model Therapy), самозвинувачення компенсує почуття безсилля та безпорадності. Віра в те, що той злочин, що трапился – це власна провина, дає людині ілюзію сили та почуття контролю і здатності запобігти повторенню чогось подібного.

Звернемо увагу і на інший аспект почуття провини вцілілого: людина, яка страждає від цього синдрому, буде розглядати світ як несправедливе і небезпечне місце, а себе — як погану людину, яка заслуговує на покарання. Такі особи у переважній більшості не звертаються за допомогою, тому що вважають себе зрадниками, які не заслуговують на краще.  Доречі, інколи біль стає засібом, щоб зберегти зв’язок із близьким.

Важливо знати, що звільнення від почуття провини вцілілого не є лінійним процесом: провина, відчай та горе можуть наступати хвилями. Іноді постраждалі можуть відчувати полегшення, але рецидив психічного розладу знову виникає у випадку іншої трагічної події. Деякі з постраждалих від синдрому почуття провини вцілілого одужують протягом року. У інших одуження потребує більше часу. Але ці хворобливі відчуття поступово утамовуються і людина одужує.

Є речі, які можна зробити, щоб допомогти цій подорожі від горя і провини до зцілення:

• По-перше, з самого початку треба прийняти реальність події.
• По-друге, треба визнати та прийняти свої почуття. Вкрай необхідно усвідомити, що це сталося саме з вами. Але почуття провини зовсім не означає, що ви винні. Смуток, страхи, тривога, горе і почуття провини — це нормальні реакції на будь-яку трагічну подію, як і протилежне відчуття–деяке полегшення від усвідомлення власного везіння в ту мить, коли ви оплакуєте втрату інших.
• Дайте собі дозвіл і час погорювати, але знайте – немає певного терміну, межі, які визначать кінець болю.
• Не ховайте своїх почуттів, – поділіться їми з сім’єю, друзями, консультантом або групою підтримки – з тим, до кого маєте довіру.
• Подумайте про те, щоб отримати професійну допомогу: це безумовно подарує певне полегшення і поверне контроль подій свого життя.
• Критичний рoзгляд зовнішніх факторів, які створили або спричинили ситуацію, може допомогти вам позбутися самобичування та почуття провини.
• Використовуйте техніки заземлення, засновані на принципах усвідомленості: наприклад, зосередьтеся на диханні, відчутті оточуючих тканин чі прислухайтесь до звуків (у тому числі).
• Навчіться прощати себе навіть якщо ви вважаєте себе винним за заподіяння шкоди іншій людині, тому що ви теж людина.
• Переключіть увагу на те, щоб зробити щось корисне, приємне та потрібне для когось іншого. Це може бути дуже проста річ, наприклад, можна здати кров – крові багато не буває; можна зробити пожертвування грошіма на будь-яку подію яка має значення для вас і вашої спільноти. А може просто перевести певну суму грошей на чийсь телефон? А може зовсім просто – подаруйте комусь свій час – вислухайте людину.
• Практикуйте турботу про себе, робіть те, що приносить вам задоволення і насолоду (це окрім звичайного сну, збалансованого харчування і регулярних фізичних вправ). Чому це важливо? Тому що наш мозок переживаючи радощі тренується сприймати світ більш оптимістичним і бути стійкішим серед життєвих негараздів. Завжди пам’ятайте про те, що робить вас щасливим: чим ви захоплені? За що вдячні? У чому компетентні.

Усвідомте, як ви можете використати ці поради, щоб спрямовано застосувати свою енергію та перенаправити увагу на важливі речі.

І останнє: якщо ви чі хтось близкій страждає на синдром провини вцілілого, будь ласка, зверніться за професіональною підтримкою.