Вплив небезпечних і жорстоких ситуацій можуть призвести до емоційних і фізичних реакцій у дітей і дорослих. Коли ви разом із дітьми пережили травму, ви повинні допомогти їм подолати складні думки, спогади й емоції в той час, як ви й самі відчуваєте вплив того, що трапилося. Як можна заспокоїти дітей, коли ви самі не спокійні?

Заспокойтеся та будьте сильними.

Важливо розпізнавати власні реакції на те, що відбулося чи відбувається. Ви справді потрібні своїм дітям, але їм також потрібно, щоб ви були сильними. Якщо ви зважатимете лише на їхні потреби чи потреби інших людей, ви ризикуєте виснажити себе в той час, як вам потрібно мислити чітко й приймати розумні рішення — заради себе й ваших дітей. Оскільки ваші діти залежать від вас, важливо зробити все можливе, щоб заспокоїтися та бути сильними:

• Стежте за тим, що відбувається з вашим тілом. Проскануйте подумки своє тіло: Чи турбують вас головні болі, болі в животі або в шиї чи спині? Чи напружені ваші м’язи живота? Чи відчуваєте ви надмірну тривогу або виснаження? Це поширені природні фізичні реакції на травму.
• Звертайте увагу на свої емоції. Чи відчуваєте ви тривогу, злість, сум, страх або емоційне заціпеніння? Ці й багато інших емоційних реакцій є також природними в разі травми й вони тісно пов’язані з вашими фізичними реакціями.
• Прийміть свої фізичні й емоційні реакції як правдиві й дійсні. Можливо, вам хочеться бути щасливими й розслабленими, але зараз ці відчуття можуть бути нереальними.
• Знайдіть способи, як побути наодинці. Інколи вам просто потрібно побути наодинці із собою. Знайдіть когось, хто б приглянув за вашими дітьми, навіть якщо це ненадовго, і побудьте наодинці.
• Використовуйте заспокійливі методики. Зменште напругу, коли ви відчуваєте паніку чи заціпеніння, або коли ви сильно засмучені, злі чи налякані й не здатні чітко думати або підтримувати свою дитину:
• Глибоко дихайте. Рахуйте до чотирьох, вдихаючи глибоко через ніс, і знову до чотирьох, повільно видихаючи через рот. Дихаючи, намагайтеся відчути, як напруга покидає ваше тіло. Наспівування собі також може заспокоїти ваше дихання, а музика може бути додатковим заспокійливим ефектом.
• Рухайте своїм тілом. Вирушайте на прогулянку чи пробіжку, танцюйте або виконуйте вправи на розтяжку. Фізична активність покращує кровообіг і може допомогти вам відволіктися на інші думки.
• Збризніть обличчя холодною водою або прийміть теплу ванну чи душ. Відчуття холодної води на вашій шкірі може перервати відчуття надмірної тривоги, а відчуття теплої води може заспокоїти й розслабити.
• Обійміть себе, обійміть дитину (якщо обійми бажані), помасажуйте шию або м’яко постукайте пальцями по грудях, схрестивши руки. Усе це способи відчути заспокійливу дію дотику.
• Скористайтеся методикою 5-4-3-2-1, щоб налаштуватися на свої відчуття. Зверніть увагу на п’ять речей довкола вас, які ви можете побачити, на чотири, які ви можете відчути, три, які ви можете почути, дві, які ви можете понюхати, й одну, яку ви можете відчути на смак.
• Попросіть про допомогу. Це може бути допомога з практичними завданнями, як-от шопінг, приготування їжі або планування ваших наступних кроків, або це може бути підтримка в подоланні ваших емоційних реакцій на травму. Хороший друг може обговорити з вами ваші відчуття. Професійний консультант може допомогти, якщо ви зациклені на негативному мисленні або якщо ваші емоційні реакції перешкоджають вашій здатності функціонувати.

Ваша мета полягає не в тому, щоб бути повністю розслабленими й щасливими. Зараз це нереально. Натомість працюйте над тим, щоб заспокоїти себе до такої міри, що дасть вам змогу заспокоювати своїх дітей, водночас мислячи чітко, будучи готовими до справжній ризиків і небезпек, а також вживаючи всіх заходів задля безпеки вашої сім’ї.

Зрозумійте, як ваші діти можуть реагувати на травму.

Кожна людина реагує на травму по-різному. Це природно відчувати небезпеку, страх, злість, сум чи спантеличення або ж поєднання суперечливих емоцій. Однак те, як і коли ці відчуття виражаються, може кардинально відрізнятися в різних людей. Деякі діти, як і дорослі, можуть плакати або вибухати гнівом, у той час як інші можуть відчувати замкнутість або емоційне заціпеніння. У деяких дітей емоційні наслідки травми можуть проявитися відразу, а в інших така реакція може з’явитися через кілька днів або й тижнів. Попри ці індивідуальні реакції, діти можуть реагувати на травму по-різному залежно від віку:

• Маленькі діти можуть сильно пригортатися, мати проблеми зі сном або бути дратівливими.
• Діти шкільного віку можуть мати ірраціональні страхи, відчуття відповідальності за те, що сталося, вони можуть капризувати чи погано поводитися або ж іноді дуже засмучуватися.
• Підлітки можуть відчувати безпорадність, сприймати світ як небезпечне місце, злитися на несправедливість за те, що сталося, відчувати провину або сором, мати проблеми з концентрацією або поводитися імпульсивно.
• Діти будь-якого віку можуть проявляти поведінку, яка властива дітям молодшого віку, перестати отримувати задоволення від занять, які вони колись любили, або ж їхні емоції можуть проявлятися у вигляді головного болю чи болю в животі. Інші діти можуть поводитися як «маленькі дорослі» ціною свого психічного здоров’я та почуття безпеки («батьківська» реакція).

Як допомогти дітям подолати емоційні й фізичні реакції на травму

• Звертайте увагу й схвалюйте емоції своїх дітей. Сприймайте їх як природну реакцію на пережиті труднощі. Дозвольте дитині зрозуміти, що її відчуття справжні, що вони є частиною її реального досвіду, а не тим, що потрібно приховувати чи чого слід соромитися. Ігнорування чи нехтування емоціями дитини може призвести до того, що вона почуватиметься ще більш розгубленою, самотньою та наляканою.
• Намагайтеся бути терплячими. Зрозумійте, що поведінка, яка може здатися вам дратівливою або неприємною, може бути частиною емоційної реакції дитини на травму. Прояви поведінки, яка властива молодшим дітям, пригортання, капризування чи погана поведінка є звичними реакціями дитини на травму.
• Не хвилюйтеся, якщо реакція ваших дітей відрізняється від вашої реакції чи реакції інших дітей. Одна дитина може плакати, а інша ні. Одна дитина може замкнутися, а інша може стати балакучою та капризною. Дайте дітям час опанувати свої емоції, забезпечивши їм комфорт і відчуття безпеки.
• Заспокоюйте й утішайте своїх дітей, обіймаючи, дозволяючи їм залишатися поруч із вами, співаючи їм або розповідаючи історії. Переконайте їх у тому, що ви з ними й залишитеся з ними, і що, вийшовши, ви повернетеся.
• Навчіть свою дитину методів самозаспокоєння. Більшість методів заспокоєння для дорослих є також ефективними й для дітей. Покажіть, як можна заспокоїтися за допомогою глибокого дихання, попрактикуйте це разом. Покажіть дитині, як обіймання подушки чи гра з домашнім улюбленцем може заспокоювати. Наспівуйте разом пісню та покажіть дитині як підспівування може заспокоїти.
• Заохочуйте дітей обговорювати їхні почуття. Ставте відкриті запитання (ті, на які не може відповісти лише «так» або «ні») і слухайте, що ваші діти розповідають вам. Попросіть розповісти, що вони відчувають і де такі відчуття з’являються в тілі. Використовуйте відповідні фрази, щоб заохотити їх до розмови, наприклад «Чи хочеш ти поговорити про це?»; «Ти можеш розповісти мені більше про це?»; «Мене цікавить» і «Я охоче тебе вислухаю».
• Слухайте. Виділіть час і слухайте, коли діти хочуть говорити. Слухайте, щоб дізнатися та зрозуміти. Не потрібно відповідати на все, що вони скажуть, пропонуючи якесь рішення. Його може не існувати. Зцілення дитини розпочинається з того, що її чують, розуміють та люблять.
• Будьте доступні. Якщо ваша дитина спершу не хоче говорити, це нормально. Спробуйте знову пізніше. Будьте доступні, залишаючись фізично поблизу своїх дітей.
• Будьте чесними, відповідаючи на запитання дітей, але не перевантажуйте їх надмірною кількістю інформації. Маленькі діти, зокрема, можуть мати обмежене чи викривлене уявлення про те, що відбувається. Коли вони ставлять запитання, спершу дізнайтеся, що вони знають чи думають, тоді надайте відповідну інформацію щодо їхніх хвилювань. Також будьте чесними, кажучи, що у вас немає відповідей, коли їх у вас немає. Роз’ясніть, що ви робите все можливе, щоб дізнатися це, і ви розповісте їм, коли знатимете більше.
• Заохотьте маленьких дітей розповісти історію того, що сталося, в ігровій формі. Гра може допомогти їм розібратися з власними спогадами й емоціями. Розігравши такі історії з ними, ви можете дізнатися, що відчувають діти й що хвилює їх.
• Проводьте більше часу разом. Придумайте якісь види діяльності, які всім до вподоби, які відволічуть усіх вас від тривожних думок чи відчуттів і, можливо, викличуть усмішку й радість.
• Робіть усе можливе, щоб встановити щоденний режим. Послідовний ранковий і вечірній режим, а також регулярне споживання їжі можуть стати своєрідним якорем і втіхою в бурхливому світі.
• Заохотьте маленьких дітей писати, малювати й виражати свої думки й відчуття у творчий спосіб. Це може допомогти дітям розібратися з пережитими труднощами й емоціями, а також дозволить вам зрозуміти, що їх турбує.
• Розмовляйте про хороше, використовуючи конкретні приклади. Нагадуйте своїм дітям, наприклад, що ваш кіт досі з вами або що ви взяли їхні рюкзаки. Розкажіть їм про людей, про яких ви чули або читали, які допомагають іншим і працюють над тим, щоб усе покращити.
• Не очікуйте від своїх дітей зараз співчуття. Вони налякані й зосереджені на виживанні. Вони хочуть знати, що ви готові підтримати їх. Зараз у них немає можливості підтримати вас. Також не очікуйте, що вони будуть хоробрими заради вас. Будьте хоробрими для них і дайте їм змогу віднайти свою внутрішню силу в той час, коли вони переживають ці складні часи.

Коли дітям може знадобитися додаткова підтримка

Вашим дітям так само, як і вам, може знадобитися додаткова допомога в тому, щоб опанувати свої реакції на пережите. Зверніться по допомогу до професійного консультанта, якщо дитина чи підліток

• Демонструє спалахи агресії через значний час після завершення травматичної ситуації
• Повністю віддаляється від сім’ї та друзів
• Не може впоратися зі щоденними труднощами чи побутовими справами
• Займається вандалізмом або чинить дії, які порушують закон
• Виражає суїцидальні ідеї

Звертання по допомогу не є ознакою слабкості. Професійний терапевт може запропонувати вам ті рішення, про які ви не знали.