Якщо людина переживає травму, турбота й належна підтримка від людей, які її оточують, можуть допомогти впоратися з труднощами й рухатися далі в житті. Модель, яка зарекомендувала себе ефективною в плані такої підтримки, називається «перша психологічна допомога». Так само, як фізично травмованій людині потрібна перша медична допомога, так і перша психологічна допомога буде корисною для тих, хто отримав емоційну травму.

Базові принципи першої психологічної допомоги є відносно прості. Вони здебільшого проявляються природно в турботливих стосунках, чи то між друзями, членами сім’ї, колегами на роботі, чи в стосунках між переміщеною особою та власником житла.

Розуміння впливу травми.

Першим кроком є розуміння ряду емоційних реакцій, які людина може проявляти у відповідь на травму. Сюди можуть належати

• Роздратованість та гнів
• Перепади настрою
• Втрата мотивації
• Проблеми з увагою
• Емоційне заціпеніння
• Відчуття безпорадності й розлуки
• Страх і спантеличення
• Головні болі
• Нудота або втрата апетиту
• Проблеми зі сном
• Нав’язливі думки про травматичні події

Такі реакції можуть бути тривожними як для людини, в якої вони виникають, так і для вас, як друга, члена сім’ї, колеги або власника житла. Розпізнавання цих ознак травми може допомогти вам бути добрим і терплячим у той час, як людина, яку ви намагаєтеся підтримати, оговтується від пережитого.

Ось способи, як використати першу психологічну допомогу для підтримки інших.

Пропонуємо декілька способів, як застосувати принципи першої психологічної допомоги в підтримці людини, яка пережила травму.

Допоможіть їм відчути безпеку, привітність і значущість.

Відчуття фізичної безпеки є важливим фактором подолання травми. Зробіть усе можливе, щоб ваш дім (якщо ви член сім’ї або власник житла) чи робота (якщо ви колега) були безпечними й максимально віддаленими від травми, яку пережила людина. Зважте на фізичну безпеку, різкі звуки й інші фактори, які можуть викликати тривожні спогади й страхи.

Однаково важливим є і відчуття емоційної безпеки. Зробіть свої стосунки з людиною, якій ви намагаєтеся допомогти, емоційно комфортними й безпечними, без тиску, засуджень чи критики:

• Дайте змогу людині відчути привітність і значущість. Покажіть, що ви раді бачити людину у своєму домі, що ви цінуєте її як друга чи колегу і що вона важлива для вас як особистість.
• Будьте присутні й доступні. Навіть якщо людина не хоче розмовляти, для неї може бути важливо, щоб хтось був поряд — навіть просто поблизу чи завдяки телефонному зв’язку, якщо людина надає перевагу більшість часу проводити наодинці.
• Слухайте, коли людина готова говорити. Не змушуйте людину розповідати про свій досвід, проте будьте доступні, щоб слухати, якщо вона захоче поговорити про себе чи щось інше. Відкладіть будь-які інші справи, коли людина відкрита до розмови. Якщо розмова людини сповнена плачу, гніву чи інших емоцій, не бійтеся та не відсторонюйтеся. Будьте спокійні, продовжуйте слухати й покажіть, що ви готові підтримати людину. Такі твердження, як «Це, напевно, так важко для тебе» або «Я не можуть навіть уявити, що тобі довелося пережити», демонструють те, що ви слухаєте й що ви не байдужі.
• Уникайте простих запевнень. Хоча такі твердження, як «Могло бути й гірше», «Усе не так погано», «Перестань хвилюватися» або «Поглянь на позитивні моменти», можуть бути заспокійливі, вони зазвичай не допомагають. Вони можуть означати, що ви не вірите й не усвідомлюєте той біль, який зазнала людина. Точно так само висловлювання на кшталт «Я знаю, що ти відчуваєш» або «З тобою буде все добре» можуть бути зневажливими. Ви не знаєте, що відчуває людина, і ви надієтеся, що з нею буде все добре, проте ви не знаєте цього.
• Прийміть той факт, що емоційні реакції людини є правдивими й дійсними. Людина, яка пережила травму, може мати на перший погляд перебільшені й нереалістичні страхи й проявляти інші сильні емоційні реакції. Прийміть реакції людини як щирі. Це справжній досвід людини. Не критикуйте й не звинувачуйте людину за те, що вона так реагує. Запевніть людину, що те, що вона відчуває — навіть заціпеніння чи відсутність відчуттів — це природна реакція на травму, яку вона пережила.
• Допоможіть їй підтримувати й відчувати зв’язок. Будьте доступні для спілкування і підтримування зв’язку, але не ображайтеся, коли людина захоче поговорити з близькими родичами чи друзями замість вас. Допоможіть людині налагодити зв’язки. На робочому місці це може означати можливість гнучкості протягом робочого дня для особистих і приватних розмов із людьми поза роботою.
• Будьте добрими й терпеливими, пробачайте. Людина, яка пережила травму, іноді може бути примхливою, замкнутою, злою або плаксивою. Не сприймайте це як реакцію на себе. Натомість зрозумійте, що це природна реакція на травму, яку вона пережила. Дайте людині час й особистий простір, щоб розібратися з цими травматичними реакціями. Не дозволяйте, щоб ваші власні емоції провокували холодну й гнівну реакцію.
• Не підштовхуйте й не квапте людину поправлятися чи рухатися далі в житті. Відновлення після травми може тривати місяці або й довше.
• Зрозумійте, що людина може не знати, що їй треба, і може не попросити про допомогу. Не припускайте, що мовчання, нерішучість або емоційне заціпеніння є ознаками того, що людині не потрібна допомога. Ненав’язливо покажіть, що ви не покинули її і готові допомогти, коли вона цього потребуватиме. Продовжуйте м’яко й ненастирливо запитувати, що ви можете зробити корисного.

Допоможіть людині відчути спокій і комфорт.

• Зробіть середовище якомога комфортнішим. Забезпечте місця для відпочинку й особистий простір, де можна побути наодинці.
• Не забудьте про регулярне й здорове харчування, враховуючи уподобання людини.
• Установіть режим із регулярним часом для споживання їжі, перервами для відпочинку, часом для фізичної активності, а також регулярним часом відходу до сну й прокидання. Не змушуйте людину дотримуватися цього режиму, просто надайте його як основу для повсякденного життя.
• Заохочуйте людину робити речі, які піднімають їй настрій, а також забезпечте їй необхідний відпочинок і фізичну активність. Це може бути прогулянка надворі, прочитання книги або короткий сон.
• Поважайте особистий простір людини. Дозвольте їй побути наодинці, коли їй того хочеться, а також помовчати, коли вона не хоче розмовляти.
• Зважайте на вплив ЗМІ. Поговоріть із людиною, щоб дізнатися, скільки новин і думок вона б хотіла бачити й чути. Вона може потребувати бути в курсі новин, однак корисним може бути обмеження такого впливу, щоб він не став джерелом травми.

Допоможіть людині отримати практичну й соціальну підтримку.

Людина, яка пережила травму, не завжди може чітко думати або ж мати достатньо енергії, щоб долати численні труднощі, з якими вона стикається. Ви можете допомогти, запропонувавши власні навички вирішення проблем або інформацію про доступні системи підтримки:

• Запитайте, як ви можете допомогти людині отримати будь-яку інформацію та підтримку, які їй можуть знадобитися. Ненав’язливо допоможіть людині дізнатися про послуги, якими вона може скористатися. Сюди можуть належати
  • Інформація про доступне житло й вакансії на місці чи в інших населених пунктах
  • Варіанти переїзду в інші частини країни або в іншу країну
  • Правові вимоги проживання за межами її країни або переїзд до іншої країни
  • Фінансова підтримка для оплати житла, щоденного проживання чи переїзду
  • Професійна психотерапія
• Якщо це буде корисно, запропонуйте людині знайти або підтримувати зв’язок із друзями й родичами на відстані, особливо з тими, хто залишився в зоні небезпеки.

Допоможіть людині відновити відчуття контролю.

• Не перестарайтеся у своїх зусиллях. Серед реакцій на травму можуть бути відчуття безпорадності й утрати контролю. Дії, виконані самостійно (навіть незначні), можуть допомогти людині розпочати відновлення після травми шляхом повернення відчуття особистого контролю. Надайте інформацію щодо варіантів допомоги й підтримки, яку ви знайшли, не нав’язуючись і не переконуючи людину в тому, що вона їй потрібна.
• Давайте поради лише в тому разі, коли вас про це просять. Пропонуйте заохочення, а не давайте інструкції. Запевніть людину, що ви готові підтримати її, що вона вам не байдужа й ви вірите в неї.
• Якщо це доречно, допоможіть людині згадати стратегії подолання, які спрацювали для неї в минулому. Це може бути глибоке дихання, відпочинок на природі або будь-яка інша корисна діяльність (не алкоголь чи наркотичні речовини), яка раніше допомогла людині відчути спокій і мислити чіткіше.
• Заохотьте людину спробувати творчу діяльність. Такі види діяльності, як малювання, живопис, письмо, вишивання, в’язання, садівництво, деревообробка, танці й музика допоможуть людині зайняти свій розум і тіло чимось приємним і таким, що можна контролювати. Діяльність, яка приносила задоволення людині до травми, може допомогти знову відчути радість. Допоможіть, забезпечивши необхідні засоби й місце.
• Допоможіть людині проаналізувати, що вона може зробити, щоб допомогти собі чи іншим. Коли людина відчуває, що її життя втратило напрямок або вона його не контролює, то навіть маленькі кроки можуть надихати. Турбота про себе — це маленький, але важливий крок. Допомога іншим може розпочати відновлення відчуття сенсу й мети в житті.
• За потреби заохотьте людину звернутися по додаткову емоційну підтримку. Це може бути спілкування з іншими надійними друзями й членами сім’ї або розмова з професійним консультантом. Поважайте вибір людини. Допомога в зціленні — це ще один спосіб для людини відновити відчуття контролю, а професійні консультації є ефективнішими, коли людина самостійно приймає рішення звернутися по таку допомогу.

Подбайте про себе.

Почути про травму й побачити її вплив на близьку вам людину може по-своєму травмувати. У вас можуть виникати власні емоційні реакції на історії, які вам розповідають. Вас можуть виснажувати ваші зусилля бути спокійним, турботливим і терплячим помічником. Важливо піклуватися про власне психічне здоров’я, допомагаючи іншій людині. Підтримуйте зв’язок із надійними друзями, відпочивайте, будьте фізично активними й займайтеся тим, що приносить вам радість і допомагає розслаблятися. Не бійтеся звернутися по емоційну підтримку, коли вона потрібна вам. Ваша програма підтримки співробітників є джерелом такої підтримки. Ваш лікар також може допомогти вам знайти професійного консультанта.